Виховна та позакласна робота (розробки та сценарії)

                   

 Пам’яті

 Чорнобильської трагедії

    присвячується…

"На

Чорнобиль журавлі летіли"

Класний керівник 9 класу

Іщук Л.Г.

Мета:

Ознайомити учнів з однією із трагічних сторінок життя України, розкрити наслідки трагедії, ознайомити з тими заходами, які приймає уряд України з метою запобігання подібного лиха. 

"...Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали..."

            /Біблія. Новий завіт. Откровення святого Івана Богослова/.

Вчитель:

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний...

                              

                    (Відеоролик «І слово «Чорнобиль» нам страшно згадати…)

Цей трагічний випадок старалися замовчати перед світом, але страшна радіація, яку вітер поніс на північ, стурбувала шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали бити тривогу і ставити запитання Москві. Проте відповіді на них не було ще два з половиною дні.

Не знали про катастрофу і люди в Україні, які вийшли в Києві на першотравневу демонстрацію, відпочивали з дітьми на природі, садили картоплю на городах.
    Пам'ять знову і знову повертається до тієї страшної дати, коли жменька пожежників під керівництвом лейтенантів внутрішньої служби Володимира Правика та Віктора Кібенка через чотири хвилини після аварії вступили в жорстокий і смертельний поєдинок з розбурханою атомною стихією. Більш конкретно про цю подію розкажуть нам учні нашого класу. 

Повідомлення учнів:

Учень 1. Вибух стався о 1 год 24 хв. Ніхто не підозрював, що вибухнуло і загорілося атомне паливо. Володимир Правик кинув свій загін на дах палаючого машинного залу, де були турбіни і звідки йшли кабелі високовольтних ліній. Ці герої першими в світі гасили небезпечне атомне полум'я. Через 20 хвилин їм на допомогу прийшов командир воєнізованої пожежної частини Леонід Телятников. Він згодом напише: «...зруйновано апаратне відділення. Горить покриття блоку на висоті від 12 до 71,5 метра. По зовнішній драбині я піднявся на дах машинного залу. Хлопці чаділи від їдкого диму, чоботи вгрузали в кип'ячий бітум». 

Учень 2. За кілька хвилин після пожежі прибули на поміч пожежники з Чорнобиля. Вони ставили свої машини навколо палаючого реактора, не мали ніякого захисного одягу. Голіруч шлангами лили воду в розжарене черево атомного монстра. Вода ця миттю розкладалась на кисень і водень, що ще більше виносило радіацію назовні. Після вибуху реактора всю вимірювальну апаратуру на АЕС зашкалило. Приладів для вимірювання радіації не було. У цю страшну ніч у Прип'яті в лікарні працювали лікар Валентина Білокінь та фельдшер Олександр Скачок. 

                                                                    

                                                                Відео «Слава Героям Чорнобиля»

Учень 3. О 4 год 50 хв. пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли в Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 33 українці. Серед них Володимир Правик, Віктор Кібенюк, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна пам'ять про яких буде вічною, бо тільки завдяки цим героям вдалося скоротити масштаби аварії, попередити вибух ще одного реактора. 

Учень 4. Володимир Правик першим зробив крок назустріч атомній біді і боровся з нею, поки не знепритомнів. Залишились його мати, донечка, дружина, друзі. І листи, багато листів, фотографій... Лікарям вдалося врятувати життя Леоніда Телятникова, який був у відпустці, і, викликаний по телефону, продовжував гасіння пожежі. 27 квітня для участі в ліквідації аварії було залучено уже 1185 працівників міліції, 99 пожежників, 850 військовослужбовців внутрішніх військ. 27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів. 29-го почалася евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко підвищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Києва. 

 Вчитель:

Давайте подивимося, як це було, про які події ми сьогодні згадуємо.

                             

                                         (Відеоролик: «Чорнобиль: минуле і сучасне»)

Ніхто ніколи не буде знати, скільки людей загинуло від радіаційного опромінення. Страшними і болючими були звістки про те, що народжуються аномальні діти: дівчинка, народжена в серпні 1989 року, без очей, у лютому 1988 року - без лівої ноги. А скільки їх ще буде? Міністерство охорони здоров'я у квітні 1995 року дало інформацію, що в Україні внаслідок вибуху померло 125 тисяч людей, зросли захворювання на рак, серцеві недуги. Найчастіше хворіють ліквідатори. їх зареєстровано 233507 чоловік. Прип'ять і Чорнобиль стали мертвими містами. А Україну оголошено зоною екологічного лиха. 

Вчитель:

 Про Чорнобильську трагедію та її наслідки написано багато книг, статей, створено документальні фільми. Серед них: поема «Чорнобильська Мадонна» Івана Драча, поезія «Зона мовчання» білоруського поета Сергія Законнікова, «Променевий пейзаж», поезія «Сину, вбережи і захисти» Світлани Йовенко, статті «Чорнобиль як заповідь» (Василь Бабій), «І впала з неба зоря «Полин» (газета «Слово народу»), «Ми долею усі тепер чорнобильці» (Віктор Кочевський) та багато інших.

Зона мовчання

білоруський поет Сергій Законніков

Як прийде лихо - не всидиш тихо.

Вогонь, радіація люто звіріли,

Кипіли графіт і смола.

Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...

І зона мовчання була.

Свій лік починала незнана ще ера

Борні із новим найжахливішим злом.

І грюкав, і гримав до кожного в двері

Четвертого блоку розлом.

І в Швеції приладів стрілки стрибали,

Тривога весь світ пройняла.

Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали, 

І зона мовчання була.

Плювався отруйною парою кратер,

І хмари зловіщі пливли,

А люди до першотравневого свята

Двори й тротуари мели.

Жінки по городах копалися в глині,

Так буйно черемха цвіла...

Котились від Києва геть лімузини.

І зона мовчання була.

Чутки нечувані повзли між народом,

І пухла від них голова.

Дивились в надії на радіо: «Згодом

Усе розтлумачить Москва».

Ішли піонери в парадних колонах,

Бадьорість - з трибун висоти.

Стояли в чеканні німім ешелони:

«Як гримне, чи встигнем втекти?»

Мені ж і тепер ще бракує озону,

У грудях задушлива мла...

Іще не було відгороджено зони,

А зона мовчання була. 

І дійсно, відомо багато творів поетичних та прозових на тему Чорнобильської трагедії. Та сьогодні хочеться згадати теплим словом усім відому українську письменницю Ліну василівну Костенко. Вона не один раз побувала у «Зоні» як уролі дослідника так і у ролі волонтера. На сьогоднішній захід я запросила ученицю 11 класу, яка у минулому році отримала ІІ місце в обласному конкурсі «Розкрилля душі» і свою роботу присвятила саме дослідницькій діяльності Л.В.Костенко. Сподіваюся, що сьогодні вона розкаже вам багато цікавого.

                                                                           

                                                                               (Виступ Губенко О.)

                                             

У нашому селі теж живуть люди, які були учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Це

Сопільняк Петро Петрович

Коцуконь Микола Степанович

Лєбєдєв Сергій Володимирович

Катеринич Дмитро Миколайович

Іщук Андрій Михайлович

Іщук Андрій Антонович

Бебко Микола Анатолійович

Коваленко Микола Пантелейович

Вчитель:

А зараз давайте згадаємо тих, хто першим, буквально через кілька хвилин після вибуху, кинувся гасити смертельне полум’я. Тих, хто загинув там, назавжди залишившись у нашій пам’яті…

Герой Радянського Союзу — лейтенант Правик Володимир Павлович.

Герой Радянського Союзу — лейтенант Кібенок Віктор Миколайович.

Сержант Ващук Микола Васильович.

Старший сержант Ігнатенко Василь Іванович.

Старший сержант Титенок Микола Іванович.

Сержант Тищура Володимир Іванович.

     Шість портретів у чорних рамках, шестеро прекрасних молодих хлопців дивляться на нас із стін пожежної частини Чорнобиля, і здається, що погляди їхні скорботні, що застигли у них і гіркота, і докора, і німе запитання: як могло таке трапитись?

    Але це тепер так здається. А тоді, у ту квітневу ніч, у хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали. Вони ряту¬вали атомну станцію, Прип’ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.

                    Запам’ятаємо ці імена… Ці люди – справжні герої… Вони віддали своє життя попередивши вибух іншого реактора. Вічнаїм пам’ять…

                                                        (Відеоролик_ «Пам’ять про Чорнобиль»_)

Підсумкове слово вчителя:

Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.

Ти пам'ятай, дорого, їх сліди,

По них з окіл на літописну Прип'ять

Чорнобильці у гнізда свої прийдуть,

І вернуться лелеки назавжди.

Як би хотілося повірити в ці слова. А, може, так і буде?